Андрій Бондар
Thill, Hans (Hg.), 2006: Vorwärts, ihr Kampfschildkröten. Gedichte aus der Ukraine. Ukrainisch-deutsche Ausgabe mit sechs Collagen von Herta Müller. Heidelberg: Wunderhorn.
ДОЖИТИ ДО 1913 РОКУ
моїй бабусі за три дні виповниться 90 років
саме в такі моменти розумієш крихкість людського життя
і починаєш молитися щоб за ці три нещасні дні
з нею не сталося нічого поганого тобто
дуже хочеться щоб вона дотягла до свого ювілею
і жила собі далі й далі хоч
її життя вже давно перетворилося на чисте виживання
постійне відтягування пункту of final destination
а ніхто й не спитає чи насправді їй це життя по кайфу?
і що таке кайф в її окремо взятій життєвій ситуації?
я досі не знаю як можна спокійно дивитися в очі людині яка
пережила
дві світові війни похорон Сталіна грошову реформу 1961
постійні проблеми з хлібом і пральним порошком
розбитого паралічем чоловіка старшого внука
розчарування в комунізмі
й голоднедоїданняголоднедоїданняголод
і жила собі далі хоч і не писала поезії після аушвіца
бо й досі мабуть не знає що таке аушвіц
а я все одно дивлюся в блакитні очі з мутною патиною
і мені від цього ще більше хочеться
вмерти
щоб дожити всім на зло до 1913 року
і цілувати
ці руки на яких уже стерто всі лінії
крім лінії кохання алонсо і хуаніти
саме вона першою засікла мене з сигаретою
саме вона в 20-градусний мороз пішла із запаленням легенів
провести шестирічного онука до школи
саме від неї я почерпнув нехитрі основи народної педагогіки
досі пам’ятаючи смак сиропу з недопалків
запах печеної картоплі суворий побут і
стримано-жертовну любов
особисто для мене саме бабуся є людиною XX століття
не хтось інший більш знаменитий і заслужений
а саме вона — зменшений до масштабів
крихкого старого немічного тіла
згусток болю і втоми
“зроблено в російській імперії”
випуск 1913 року
тепер і мені можна порівнювати з 1913 роком
бо точно знаю що ніколи не доживу до 1913 року
я
ще одна непомічена маленька жертва
затяжної невиліковної хвороби
ще одна серія безкінечного венесуельського серіалу
з Надією
Andrij Bondar
Thill, Hans (Hg.), 2006: Vorwärts, ihr Kampfschildkröten. Gedichte aus der Ukraine. Ukrainisch-deutsche Ausgabe mit sechs Collagen von Herta Müller. Heidelberg: Wunderhorn.
Überleben bis zum Jahr 1913
in drei Tagen wird meine Oma 90
gerade in solchen Momenten kapierst du die Hinfälligkeit des menschlichen Lebens
und du beginnst zu beten dass in diesen drei erbärmlichen Tagen
ihr nichts Böses zustößt, das heißt,
dass sie es bitte, bitte noch bis zu ihrem Jubiläum schafft
und dass sie weiter lebt und weiter, obwohl
ihr Leben längst pures Überleben geworden ist
ein ständiges Hinauszögern des point of final destination
niemand fragt sie ob ihr dieses Leben noch Spaß macht?
Und was heißt schon Spaß in ihrer Lebenssituation, mal als solche betrachtet?
Ich weiß bis heute nicht, wie man einem Menschen ruhig in die Augen schauen kann,
der zwei Weltkriege das Begräbnis von Stalin die Geldreform von 1961 überlebt hat
ständige Probleme mit Brot und Waschpulver
gelähmten Ehemann des älteren Enkelkinds Enttäuschung im Kommunismus,
und hungersnotunterernährunghungersnotunterernährunghungersnotunterernährung-
hungersnot
so lebte sie weiter obwohl
sie keine Gedichte nach Auschwitz schrieb
denn sie weiß wohl bis heute nicht, was Auschwitz ist
und ich schaue trotzdem in die trübe Patina ihrer himmelsblauen Augen
und immer größer wird davon mein Wunsch
zu sterben
um allen zum Trotz bis zum Jahr 1913 zu überleben
und diese Hände zu küssen,
auf denen bereits alle Linien ausradiert sind
bis auf die Linie der Liebe von Alonso und Juanita
es war sie, die mich als erste mit einer Zigarette erwischte
es war sie, die bei Minus-20-Grad-Kälte mit einer Lungenentzündung
den sechsjährigen Enkel in die Schule begleitete
sie unterwies mich in den aufrichtigen Grundlagen der Volkspädagogik
bis heute weiß ich noch den Geschmack des Kippensirups
den Geruch gebackener Kartoffel den strengen Alltag und
die zurückhaltende, sich aufopfernde Liebe
gerade die Oma ist für mich persönlich ein Mensch des 20. Jahrhunderts
kein anderer, verdienter oder berühmter,
eben sie – verkleinert auf die Maße
eines zerbrechlichen alten hilflosen Körpers
ein Klumpen aus Schmerz und Ermüdung
„hergestellt im russischen Imperium“
Herstellungsjahr 1913
Jetzt darf auch ich alles mit dem Jahr 1913 vergleichen
Denn ich weiß genau, dass ich nie bis zum Jahr 1913 überlebe
Ich
noch ein unbemerktes kleines Opfer
einer langwierigen unheilbaren Krankheit
noch eine Folge einer endlosen venezolanischen Soap-Opera
Mit Esperanca
(Joachim Sartorius)
