Thursday, 25. 9. 2014, 9.00 -10.30: Introduction to literary translation in Croatia

On Thursday morning all participants of the TransStar workshops were warmly welcomed at the Faculty of humanities and social sciences in Zagreb. The introduction was made by the head of the Department of German studies, dr. Milka Car Prijić. This was followed by a presentation of the work of the Goethe-Institut (by Katrin Ostwald-Richter) and the Austrian cultural forum (by Georg Christian Lack) in Croatia and a vey interesting speech by Sead Muhamedagić (Croatian association of literary translators) about the life and working conditions of a literary translator. Finally, Roman Simić Bodrožić from the publishing house Fraktura talked about publishing and distributing literature in Croatia.

by Lydia Nagel and Anja Wutej

Some photos here.

Within the framework of the second TransStar translation workshop an event with the Czech author Radka Denemarková will be held at the Collegium Bohemicum on 26 September at 8 p.m. During her reading and subsequent discussion the author will talk about her writing activities within the context of the current Czech literature.

On 25 September 2014 Zoran Ferić, one of the most popular contemporary Croatian authors and columnists, and his translator Klaus Detlef Olof as well as the well-known author, essayist, critic and editor of the journal Literatur und Kritik [Literature and Critique], Karl-Markus Gauss from Salzburg will perform together with his translator Boris Perić. Gauss will also read from his novel Die sterbenden Europäer [Dying Europeans] for which he was awarded the Albert Goldstein Prize. The event will be moderated by Dr. Milka Car Prijić, the head of the Department of German Studies at the Faculty of Humanities of the University of Zagreb.

Invitation here.

From the 24^th until the 28^th of September TransStar participants will meet for their second translator workshop. Under the leadership of Yurko Prokhasko, Amalija Maček and Claudia Dathe the German-Ukrainian, the German-Slovenian and the Ukrainian-German groups will continue their work in Stuttgart. The German-Polish, the Polish-German, the German-Czech and the Czech-German groups will meet in Ustí nad Labem with their workshop leaders Sława Lisiecka, Olaf Kühl, Radovan Charvát and Kristina Kallert. In Zagreb the Slovenian-German, the German-Croatian and the Croatian-German groups will meet and work with their leaders Erwin Köstler, Andy Jelčić and Matthias Jacob. While the workshops are taking place, literary events catered towards the public will be also be held.

Click here for more information.
Fotos.

Click here for more information.

Some photos are available here.

Сергій Жадан

Вогнепальні й ножові, Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012 р.

Полкові барабани

Скільки минуло часу,
скільки всього трапилось,
а вони знову з’являються на вулицях міста,
з якого їх вибивали десять – п’ятнадцять
років тому, з якого вивозили їхні
тіла в теплих шкірянках, що
диміли кров’ю та порохом.

Знову тримаються хідників
та перехресть – підлітки в кросівках
і гостроносих черевиках, перекрикуються
в свої телефони, вигукують прокляття
на адресу диявола, котрий веде їх
за собою вперед
до смерті
та забуття.

Історія – гральний апарат,
завжди заряджений для тебе
чиїмись руками.
Нічого не трапляється з недогляду,
все повертається на свої місця.
Країна, що пробуксовує в жовтих
снігах депресії потребує нової крові,
тому безіменні агітатори
знову вербують на спальниках
і в трамваях цих юних бойовиків,
завтрашніх генералів,
готових стати до великого переділу,
готових битися за кордони,
лаштувати погроми
в офісах та на автомийках.

Не залишай мене, вітчизно,
не виїжджай услід за зірками,
лишайся зі мною в присмеркових парках
із залізними коробками ігрових автоматів,
які хтось зарядив чорними
серцями підлітків.
Якщо і ти залишиш мене,
чи стане мені впевненості
бити в полкові барабани,
відправляти їхні листи,
займатися кореспонденцією
з дияволом.

Спробуймо ще раз:
час повертається на старі помешкання
і не знаходить там наших слідів.
Діти все такі ж відважні
в своєму небажанні здаватись без бою,
тому крокують за барабанщиками,
в своїх кросівках, спеціально створених
для того, аби переходити
в наступ.

Не залишай нас, надіє,
тієї пізньої золотої пори,
коли ми будемо ділити здобич,
із відчаєм знищуючи
запаси любові
на військових складах вітчизни.

Serhij Zhadan

aus dem Band „Wohnepal’ni i nozhowi“ (Schuss-  und Stichwaffen), Charkiw, Klub simejnoho dozwillja, 2012

Regimentstrommeln

Wie viel Zeit ist vergangen,
was ist alles passiert,
und jetzt tauchen sie wieder auf in den Straßen der Stadt,
von denen sie vor zehn, fünfzehn Jahren vertrieben,
ihre Körper in warmen Lederjacken,
getränkt mit Pulver und Blut, fortgebracht wurden.

Sie laufen wieder auf den Fußwegen und
und Kreuzungen – Teenager in Turnschuhen
und spitzen Slippern schreien sich heiser
in ihre Telefone, stoßen Verwünschungen
gegen den Teufel aus, der sie hinter sich
herführt voran
in den Tod
und ins Vergessen.

Die Geschichte ist ein Spielautomat,
den irgendwer aufs neue für dich
in Gang setzt.
Nichts passiert aus Versehen,
alles kehrt zu seiner Ordnung zurück.
Das Land, das im gelben Schnee der Depression
kreiselt, braucht frisches Blut,
drum werben wieder anonyme Agitatoren
in Schlafstädten
und Straßenbahnen junge Kämpfer an,
die Generäle von morgen,
bereit für die große Teilung,
bereit, um Grenzen zu kämpfen und
Pogrome zu inszenieren
in Büros und Waschanlagen.

Verlass mich nicht, Vaterland,
geh nicht mit den Sternen auf und davon,
bleib mit mir hier in den dämmrigen Parks
mit ihren eisernen Kästen der Spielautomaten,
die jemand mit den schwarzen
Teenagerherzen aufgezogen hat.
Wenn du mich verlässt,
ob meine Zuversicht dann reichen wird,
die Regimentstrommeln zu schlagen
ihre Briefe zu versenden,
mit dem Teufel
zu korrespondieren.

Versuchen wir es noch einmal:
Die Zeit kehrt in die alten Wohnungen zurück
und findet von uns keine Spuren vor.

Die Kinder sind trotzdem mutig
und wollen sich keinesfalls kampflos ergeben,
deswegen laufen sie den Trommlern nach,
in ihren Turnschuhen, extra gemacht,
um zum Angriff
überzugehen.

Verlass uns nicht, Hoffnung,
in dieser späten goldenen Ära,
wenn wir die Beute teilen,
aus Verzweiflung
die Liebesvorräte plündern
in den Armeedepots des Vaterlands.

(Claudia Dathe)

Олег Лишега

Thill, Hans (Hg.), 2006: Vorwärts, ihr Kampfschildkröten. Gedichte aus der Ukraine. Ukrainisch-deutsche Ausgabe mit sechs Collagen von Herta Müller. Heidelberg: Wunderhorn.

ПІСНЯ 352

Коли вам так забаглось погрітись,
Коли вам так хочеться перекинутись хоч словом,
Коли вам так хочеться хоч крихту тепла –
То не йдіть до дерев – там вас не зрозуміють,
Хоч архітектура в них просто космічна
І з комина в’ється прозорий димок..
Не йдіть у ці гори хмарочосів –
з тисячного поверху
На вас можуть висипати жар..
Коли вже вам так не терпиться за теплом,
То йдіть на завіяний снігом город,
Там скраю стоїть самотня хата хрону..
..А ось і вбога хата хрону..
Світиться? – світиться.. він завжди дома –
Стукайте до хати хрону, стукайте до цієї хати..
Стукайте – і вам відчинять..

Lied 352

Wenn ihr euch nach Wärme sehnt,
Wenn ihr euch nach Ansprache sehnt,
Wenn ihr nach ein bißchen Wärme giert,
Geht nicht unter die Bäume – sie werden euch nicht verstehen.
Auch wenn ihre Architektur kosmisch ist
Und der durchsichtige Rauch aus dem Schornstein strömt …
Geht nicht in diese Wolkenkratzerschluchten.
Da, aus dem tausendsten Stock,
Wird jemand glühende Kohlen auf euch schütten.
Wenn ihr euch wirklich nach Wärme sehnt,
Geht in den verschneiten Gemüsegarten,
An dessen Zaun eine Meerrettichhütte steht,
Ja, hier, eine klapprige Meerrettichhütte …
Brennt noch ein Licht? … Ja, er ist immer da.
Klopft an die Tür der Meerrettichhütte, klopft nur daran.
Klopft und es wird euch aufgetan.

(Hans Thill)

Сергій Жадан

Thill, Hans (Hg.), 2006: Vorwärts, ihr Kampfschildkröten. Gedichte aus der Ukraine. Ukrainisch-deutsche Ausgabe mit sechs Collagen von Herta Müller. Heidelberg: Wunderhorn.

СЛОВНИКИ НА СЛУЖБІ ЦЕРКВІ

Так сталося, що жінка, яку він любив, вирішила
виїхати з його країни, просто сказала йому одного разу,
знаєш, я маю їхати, маємо ще пару місяців,
можеш мені телефонувати. добре, сказав він, добре,
а потім? що потім? – спитала вона. що потім буде
з твоїм номером? в тебе його відберуть чи ти його
комусь подаруєш? ти розумієш про що я? хто підійме
слухавку, якщо я зателефоную тобі через два місяці?

Ну, я не знаю, сказала вона, номер, очевидно,
знищать. як – знищать? ось так – візьмуть
і знищать. і що потім? потім? потім нічого:
я поїду з цієї країни, буду собі чимось займатись,
там – читати, виїжджати за місто, можливо, молитись. а я?
а ти? ну, ти теж молись, якщо маєш час.

Добре, сказав він, я так і зроблю – я вивчу
яку-небудь молитву і буду молитись. цікаво,
сказала вона, цікаво, і про що ти будеш молитись?
про що? не знаю про що, про що-небудь, яка різниця – про що?

Ти ж невіруючий, сказала вона. ну то й що,
я ж нічого не буду просити, просто молитимусь собі
як-небудь, аби робити те саме, що й ти, розумієш?
ще якби твій номер залишили, я б телефонував,
а так – що лишається?

Я знаю, чому у нас все так сталось –
надто сильна залежність від словників,
від лексем і усіх цих дифтонгів, що розвалюються на язиці,
нічим не виправдана довіра до них,
моя мова, я знаю, мій словник,
друкований на світлому гіркому папері,
читаний мною в барах і вагонах,
куплений мною на розпродажу в Східному Берліні,
ще в 90-х, коли я тебе не знав,
я помру патріотом, навіть якщо
ти назавжди покинеш цю країну,
я спробую телефонувати на твій номер,
навіть якщо там будуть лунати голоси з пекла,
я гортатиму свій йо…ний словник, навіть
якщо в ньому не залишиться жодного
невикористаного слова.

ніщо її не зупинить
ніхто її не переконає
близько 100 тисяч слів і словосполучень
і навіть не можна з нею поговорити

Serhij Zhadan

Thill, Hans (Hg.), 2006: Vorwärts, ihr Kampfschildkröten. Gedichte aus der Ukraine. Ukrainisch-deutsche Ausgabe mit sechs Collagen von Herta Müller. Heidelberg: Wunderhorn.

Wörterbücher im Dienst der Kirche

Und so geschah es, sie beschloss
zu fahren, sagte ihm, du weißt
ich muss, wir haben noch Zeit
du kannst anrufen – Und dann?
fragte er, gibst du die Nummer ab
und wen, wen werde ich an der
Leitung haben, dann, verstehst du,
dann?

Ich weiss nicht, sagte sie, die
Nummer wird wohl gelöscht,
denke ich – Und dann? Nichts
dann, ich gehe, ich vertreibe mir
die Zeit, mit Lesen, fahre ins
Grüne, bete vielleicht – Und ich?
Und du? Du kannst ja auch
beten.

Gut, ich lerne ein Gebet und
bete – Interessant, sagte sie, und
worum wirst du beten? Worum?
Um irgendwas, das ist doch
einerlei.

Du bist doch ohne Glauben, sagte
sie – Na und, ich bete einfach,
irgendwie, und tue so, was du
tust, verstehst du, Nummer gibt es
dann ja keine mehr, was bleibt mir
sonst?

Und all das kam so: zu sehr den
Wörterbüchern vertraut, den Lexemen,
Diphtongen, meinem
Wörterbuch mit dem hellbitteren
Papier, ich las darin, in den Bars,
in Waggons, erwarb es beim Abverkauf,
in Ostberlin, noch bevor
ich dich kannte, doch ich werde
als Patriot sterben, auch wenn du
gehst, für immer, ich werde deine
Nummer wählen, auch wenn niemand
antwortet, das ist die Hölle,
ich werde in diesem Wörterbuch
blättern, auch wenn kein Wort
bleibt.

Nichts kann sie zurückhalten, es
kann sie niemand überzeugen, an
die Hunderttausend Wörter und
Wortverbindungen, doch sie lässt
nicht mehr mit sich reden.

(Michael Donhauser)

Борис Херсонский

Разросшийся сад. Разваливающийся господский
дом с колоннами, дом сиротский,
советник статский такой-то, раб Господен.
Теперь в отставке. Господь говорит: “Свободен!”.

Свободен – хоть до утра прогуливайся по саду
смотри как рассветный луч скользит по фасаду,
застревая в трещинах, загораясь в чердачном
окне на манер пожара. Год был неудачным.

Неурожай, отставка, а дом заложен-перезаложен,
банк прислал покупателя. Впрочем, возможен
новый кредит. Погрузимся в болото долга.
Истекают сроки, ждать осталось недолго.

Постыдна продажа, покуда живут на свете
старцы, знавшие батюшку с матушкой, помнящие как дети
в белых платьицах бегали по аллеям.
Себя не жалеем – хоть старых рабов пожалеем.

Они не видят развала – так помутилось зренье.
Не ходят в церковь – так ослабело тело.
Они не знают – еще при дедушке началось разоренье,
отец – продолжил, а внук – завершает дело.

В отставке, в долгах как в шелках, тех нет, те – далече,
как сказал поэт. Наг стою перед Богом.
Кабы само загорелось – было бы легче.
Не пришлось бы на старости совесть отяготить поджогом.

Borys Chersonskyj

Ein verwilderter Garten. Ein verfallenes Herren-
haus, säulenumstanden, das Haus verwaist,
der Staatsrat soundso, ein Knecht des Herrn.
Im Ruhestand nun. Der Herr spricht: „Frei!“

„Frei“ – sich im Garten ergehen von früh bis spät,
schau, wie der Morgenstrahl über die Mauern huscht,
in den Ritzen lauert, im Dachfenster flackert
wie Feuerschein. Ein glückloses Jahr.

Missernte, Entlassung, verpfändet und wieder verpfändet das Haus,
die Bank schickte Käufer. Neue Kredite schloss sie nicht aus.
Stürzen wir uns in den Schuldenhaufen.
Die Fristen verstreichen, wie lang wird’s noch laufen.

Verkaufen verbietet sich, so lange die Alten
leben: sie kannten die Eltern, sahen die Kinder
in weißen Kleidchen durch die Alleen laufen.
Uns bedauern wir nicht, wohl aber die alten Knechte.

Sie sehen den Verfall nicht – so trüb ist ihr Auge.
Sie gehen nicht zur Kirche – so matt ist ihr Leib.
Sie wissen nicht – schon unterm Vater begann der Verfall,
der Sohn machte weiter, und der Enkel führt es zu Ende.

Ruhestand, Schulden wie Heu, die einen fort, die anderen weit,
so die Worte des Dichters. Nackt stehe ich vor dem Herrn.
Hätt es sich selbst entzündet, wär’s leichter.
Da hätt das Gewissen in den alten Tagen nicht die Last einer Brandlegung zu tragen.

(Claudia Dathe)